Ми на все здатні – ми все зможемо
У конференц-залі ГАТІ СНАУ відбулася зустріч студентів, які проходили практику за спільним німецько-українським проектом «Сприяння розвитку професійної освіти в аграрних коледжах України», зі студактивом й адміністрацією інституту.
Присутні почули з перших уст, чому ж все ж таки необхідно розвиватися, пробувати себе в різних сферах, демонструвати власні уміння та рухатися вперед. Зустріч відбулась у форматі прес-конференції, де кожен бажаючий ставив студентам запитання, на які вони відповідали залюбки, а головне – чесно.
Вадим Ткаченко (41ББ) та Павло Книш (41ВПР) 6 місяців працювали у фермерських господарствах Німеччини. Вони поділилися з нами враженнями: що цікавого побачили та почули, що нового дізналися, як взагалі сприйняли поїздку, наскільки важко було та чому. Також Вадим і Павло розповіли про особливості родини, в якій проживали.
У Німеччину поїхав на третьому курсі. Півроку проживав у сім’ї фермера Антона Хіршера та виконував низку операцій, що допомагали шефові вести господарство, – розповідає Вадим. – Підприємство розташоване в громаді Зігмарсцелль на землі Баден-Вюртемберг (південно-західна частина Німеччини). У власності шефа була молочна ферма, яка займається збиранням і продажем молочної продукції. Проживав у достатньо комфортних умовах на першому поверсі будинку господаря. Поступово адаптувався до нового середовища. Далі займався абсолютно різною роботою, зокрема допомагав збирати молоко. На фермі було 120 корів плюс телята, в принципі, все автоматизовано. Працював із 7.00 до 20.00, обідня перерва тривала годину. Практика дала нагоду не лише набути досвіду та заробити гроші, а ще й побувати в Австрії, Швейцарії та столиці Франції. Взагалі мені все сподобалося: атмосфера, ферма, нові знайомства, місце, де проживав і працював деякий час.
Юнаки стверджують, що студентам, які планують проходити закордонну практику, не варто боятися, що їх можуть відправити назад додому. Із самого початку, ще під час співбесід в інституті, попереджали, якщо не вивчиш мову, поїдеш додому, а якщо це станеться, то необхідно виплатити 650 євро компанії та 40 євро родині за кожен місяць за страховку й 100 євро за спецодяг, який купували на початку практики.
Проходив практику в південній частині Німеччини в місті Вассербург, на землі Бранденбург на фруктовій фермі Маршала Матіаса, – говорить Павло. – Проживав у будинку разом із родиною, на другому поверсі, харчувалися всі разом. На початку заважав мовний бар’єр, але з часом це питання вирішилося. Не в своїй тарілці відчував себе саме в культурному плані, адже мав різні інтереси з родиною – вони фанати футболу, який я не люблю. За умовами контракту ми повинні були працювати 8 годин, але за додаткову платню працював 10 годин. Кожного дня, крім вихідного, прокидався о 6.20, бо о 6.30 уже снідали (бутерброди з чаєм без цукру), під час сніданку ставили завдання на день, 7.00 – початок роботи, о 12.00 перерва на обід, а далі залежно від ситуації. Вечеря приблизно о 19.00. Робив абсолютно все – варив джем, закорковував банки, пік хліб, косив газон, обрізав зайві пагінці з дерев тощо. Проте не допускали до удобрення саду, адже це небезпечна робота з хімікатами, а я не маю відповідних знань. Продукцію реалізовували через власний магазин, що знаходився на території підприємства, та під час щомісячних ярмарок. Німецькі фермери дійсно дотримуються усіх стандартів, продукція є екологічно чистою та дуже смачною, навіть привіз своїм батькам її спробувати. Неділя – вихідний, а ось в суботу, якщо хочеш – працюєш. Улюбленим місцем для відвідування на вихідних було озеро. Разом із родиною фермера ми їздили на екскурсію в Австрію, де каталися на локомотиві, та побували в швейцарському кафе. Чесно кажучи, важко 6 місяців бути далеко від дому, але, з однієї сторони, хотілося повернутися, а з іншої – йти далі, подивитися, що цікавого ще є.
Від компанії, що відправляла на практику, хлопці відвідали заводи «Kärcher» (виробник техніки для прибирання та очищення) та «John Deere» (виробник сільгосп техніки), також здійснили екскурсію до пивоварні.
На запитання, що ви зробили першим, коли повернулися додому, Павло відповів, що провів час із друзями та купив речі, які дуже хотів. А Вадим нарешті виспався.
Директор інституту Анатолій Литвиненко зазначив, що з такими проектами потрібно працювати якомога більше, тоді наші студенти будуть успішними в майбутньому. Як говорить Анатолій Васильович, для подальшого розвитку молодого інтелекту головне фаховість, майстерність й уміння пристосовуватися.
Ми отримуємо незабутній досвід і подальші поїздки вже не такі страшні, як на початку, – стверджують Вадим і Павло. – Отримані знання ми зможемо застосувати й в Україні, наприклад, відкрити власний бізнес. Ми на все здатні – ми все зможемо.
